Виховний захід про життя і творчість Т. Г. Шевченка
Тема. Тарас Шевченко – України син

Мета: розширити знання учнів про життя Т. Шевченка, ознайомити учнів з його поезією, розкривати красу поетичних образів, домогтися замилування учнями поетичним малюнком природи. Виховувати бажання глибше ознайомитися з біографією великого кобзаря

Обладнання. Портрет Т. Г. Шевченка, книжкова виставка, «Кобзар», малюнки Шевченка і про Шевченка і мультимедійні засоби.

- Сьогодні ми перегорнемо сторінки усного журналу «Тарас Шевченко – України син»
Працюватимемо за таким планом:
1) Сторінки життя великого поета.
2) Літературна спадщина «Кобзар».
3) Шевченко – художник.
4) Шевченкові заповіти.

Перша сторінка нашого усного журналу « Сторінка життя великого поета».
Перегляд відео. Про життя великого поета.

Ведучий 1
Отже 9 березня 1814 р. в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаська обл.) народився хлопчик Тарас.

Ведучий 2
Батько його – Григорій Іванович – був з роду вільних козаків, тобто прадід його та далекі предки були вільними: жили і працювали тільки для себе і своєї сім’ї . Григорій Іванович був людиною грамотною, тобто письменною.

Ведучий 1
Мати – Катерина Бойко – була з бідного кріпацького роду, ніжна, добра, роботяща.
В похилі хаті край села
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка – мати , вбита горем,
Благословенна та година
Як родила мати сина.

Ведучий 2
Тепло материнського серця передалося і Тарасеві. Ріс Тарас як усі діти. Але був дуже цікавим, допитливим, жадібним до знань. Читати Тарас навчився дуже рано. Про школу першим завів розмову дід. Він казав « Що в голові є – то навіки твоє». І віддали Тараса до школи.

Ведучий 1
Разом 3 10 – 12 босоногими хлоп’ятами повторював за дяком «Аз – буки» , «Аз – буки». А вибігши зі школи співав
Аз – били мене раз
Буки  - не потрапляй дякові в руки.

Ведучий 2
Та потрапляти доводилось частенько. Дяк особливо «відзначав» березовими різками Тараса, що був непосидючий і невгамовний. Тарас тікав від дякового навчання.

Вірш «Давно те діялось…»

Давно те діялось. Ще в школі, 
Таки в учителя-дяка, 
Гарненько вкраду п'ятака – 
Бо я було трохи не голе, 
Таке убоге – та й куплю 
Паперу аркуш. І зроблю 
Маленьку книжечку. Хрестами 
І везерунками з квітками 
Кругом листочки обведу. 
Та й списую Сковороду 
Або   Три   царіє   с о   д а р и. 
Та сам собі у бур'яні, 
Щоб не почув хто, не побачив, 

Виспівую та плачу.

Ведучий 1
Перше горе, що отруїло хлопцеві серце, - злидні та праця поклала в домовину мати. Їй було 40 років, а Тарасові 9 з половиною.
 

Ведучий 2
Батько одружився вдруге. Але через два роки помер. Помираючи сказав пророчі слова: «З нього буде або щось дуже добре, або великою ледащо.»

Ведучий 1
І залишився Тарас сиротою.
На літо мачуха віддавала його у пастухи, а взимку він працював у наймах у дячка, який тоді навчав дітей у школі при церкві. Довелося тягати воду на високу гору, до дякової хати, мити та прибирати в школі, терпіти знущання школярів.

Ведучий2
Але саме там допитливий, жадібний до знань, Тарас навчився читати, писати, співати і малювати.
Ой умер старий батько
І старенька мати.
Та нема кому щирої
Тії радоньки дати
Що мені на світі
Сироті робити
Чи йти в люди жити
Чи дома журитись.

Вірш «Тяжко – важко в світі жити…»

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду,

Нема куди прихилитись -
Хоч з гори та в воду.
Утопився б молоденький,
Щоб не нудить світом,
Утопився б — тяжко жити,
А нема де дітись.

Ведучий 1
З того часу починаються його поневіряння по чужих людях.
Ходив, шукав, що було сили,
Людей, щоб розуму навчили
Писати вчився у дяка
І малювати в маляра
По селах пас чужі ягнята,
Та мачуха прогнала з хати
У дідичка був козачком
Щоб з нього також користь мати.

Вірш «Мені тринадцятий минало…»

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога. 

Ведучий 2
Тарас наймитує. У вільний від роботи час читає і малює. Але хлопця не покидає бажання навчитися малювати. Так він потрапляє в сусіднє село Хлипівку до маляра, який погоджується вчити його малювати.

Ведучий 1
Та минали літа. Пан Енгельгард забирає його до себе а Петербург і Тарас стає козачком.
Йому потрібні були різного роду дворові. Поміщик розраховував, що з природного обдарування кріпака з часом буде мати більше вигоди.

- Друга сторінка нашого журналу «Літературна спадщина «Кобзаря»».
Перегляд відео. Літературна  спадщина  «Кобзаря».

Вірш « Думи мої, думи…»

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

Ведучий 3
Колись у сиву давнину ходили містами і селами старі сліпі люди. Вони співали про долю України про героїчні подвиги козаків. Свій спів мандрівники супроводжували грою на музичному інструменті, його називали кобзою. Від назви цього інструмента і походить назва виконавців народних пісень – кобзарі.

Ведучий4
Шевченко не ходив з кобзою чи бандурою містами і селами. Але його твори близькі за змістом до народних дум і пісень. Тому його називають Великим Кобзарем, що він підписував свої твори «Кобзар»

Ведучий 3
Перший «Кобзар» вийшов 1840 р. у Петербурзі. В ньому було всього 8 поезій. Потім у 1844р. та 1860 р. знову повторно видали.

Ведучий 4
Шевченко дуже любив Україну і рідну природу. Часто сидів під деревом, чи на березі річки рано – вранці чи надвечір і дивився, як ростуть верби на березі річки, чи слухав, як пташки співають в гаю, бачив, як сонечко увечері сідає, а потім складав вірші. Особлива Шевченко любив калину.
«Зацвіла у лузі червона калина».

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-калина

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

Ведучий 3
Коли читаєш вірші Шевченка то ніби чуєш ніжну, сумну пісню.

Ведучий 4
Багато віршів Шевченка покладено на музику (По діброві вітер віє, Зацвіла в долині червона калина) Микола Лисенко присвятив Шевченкові понад 80 композицій.
Пісня «По діброві вітер віє»

- Третя сторінка нашого журналу «Шевченко – художник».
Перегляд відео. Шевченко – художник.

Ведучий 3
Шевченко написав понад 1000 творів
«Автопортрет, Катерина, На пасіці….»

- Четверта сторінка нашого журналу «Шевченкові заповіти»

Ведучий 4
Красива, багата наша мова. Шевченко показав силу і красу українського слова. Він писав про мову:
Ну щоб здавалося слова
Слова та голос – більш нічого,
А серце б’ється ожива,
Як їх почує. Знать од Бога
І голос той , і ті слова
Ідуть між люди.
Шевченко любив свою мову, писав нею, закликав, щоб ми вчили її, не цурались:
Учітеся, читайте, і чужому научайтесь, а свого не цурайтесь.
Не цурайтесь
Того слова,
Що мати співала,
Як малого сповивала,
З малим розмовляла

Ведучий 3
10 березня 1861 року Шевченко помер. Поховали його в Петербурзі на Смоленському кладовищі. А в травні того року перевезли прах до України.

Ведучий 4

Поховали у м. Каневі на Чернечі горі, яка тепер називається Шевченковою, як  Шевченко заповідав.

Вірш «Заповіт»

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Ведучий4
Поховали… Тихесенько
Україна плаче
Поховали дух великий
І серце гаряче
Поховала наша мати
Найкращого сина
Вічну пам'ять заспівала
Уся Україна.

Ведучий 4
Всього 47 років прожив  Шевченко 24 з них був кріпаком, 10 років у засланні і тільки 13 років був вільним. Він був сином мужика а став великим поетом. Тяжка доля не змогла стерти його любов до України. Любіть Україну, як любив її поет. Читайте його твори і воша мова буде багатою, чистою, чарівною.